Нещодавно в стрийській дитячій лікарні на очах у батьків та медиків померла дитина. Ця смерть сколихнула громаду, людей об’єднав справдешній біль, жаль за передчасно обірване життя крихітки та панічний страх. Страх, що на місці тієї незнайомої малечі може опинитись найрідніша кровиночка. Трагедія дала поштовх до розмов про те, що вже давно тривожить батьків міста – у Стрию немає відділення дитячої реанімації. У діалогах в соцмережах вилонилася ідея створення петиції про облаштування на базі міської дитячої лікарні відділення дитячої реанімації (інтенсивної терапії). Таким чином, за два дні було подане електронне звернення до влади, яке за добу зібрало близько 200 голосів (до слова, для розгляду петиції необхідно 150 підписів за 60 днів).
Всі з нетерпінням очікували відповіді місцевих посадовців, сподіваючись на позитивне вирішення проблеми. Але, на жаль, чиновники залишилися байдужими до прохання містян, вони не захотіли чути всезагального заклику. Більше того, за словами присутньої там авторки петиції, пролунали цинічні фрази про непотрібність, неактуальність такого відділення, заступник міського голови Роман Волинець дозволив собі говорити від імені всіх стриян про те, що їм байдуже, чи воно взагалі колись буде! Коли на спеціальному засіданні комісії медики відчайдушно намагалися знайти шляхи та методи обладнання рятівного приміщення, подавали ідеї знаходження коштів, вони ніби безуспішно билися об стіни неприступної фортеці – «грошей нема», «це марна затія», «діти – не пріоритет».
Відтак, викладений у соцмережах допис про хід справи спричинив хвилю обурення із закликами гуртуватись проти такого свавілля, проводити акції під міською радою та навіть добиватись звільнення з посади того, хто одноосібно вирішив позбавити дітей можливості бути врятованими в критичний момент.
До управлінця завітав стрийський журналіст – і о диво, на камеру він видозмінився та заговорив по-новому: іронічно-зневажливий вигляд обличчя обернувся на заклопотано-ввічливий, уста видавали репліки про «нагальну потребу дитячої реанімації» та впевненість «що за рік часу буде позитивний результат». Разом з тим, спостерігався типово постсовковий синдром чинуші – обіцянки-цяцянки з відтягуванням часу, замилювання очей через перехід на інші теми, набір загальних шаблонних фраз, пошук проблеми та її роздуття там, де її нема (запальна орація про відсутність фахівців).
Отож, чи буде в Стрию дитяче реанімаційне відділення? Чи не помиратимуть наші діти в очікуванні реанемобіля зі Львова, або по дорозі до обласного центру? Ці питання наразі залишаються відкритими. До офіційної відповіді на сайті петицій залишився один день. Знову очікування. Актив міста твердо вирішив йти до своєї мети, змусити владу дослухатися до думки громади. Варто зауважити, що люди загалом мають чітке усвідомлення, що така справа є дуже затратною та копіткою. Але ж влада обирається саме для того, щоб дбати про потреби населення, захищати його інтереси, знаходити шляхи розв’язання проблеми, а не відсиджуватися у теплих кабінетах та писати штучні звіти про проведену роботу. Посадовці мусять нарешті усвідомити, що вони на службі, а не на троні.
Владо, не позбавляй наших дітей шансу вижити!
Далі буде…