Музичний кооператив «Комуна Люкс» з Одеси (перш відомий як «Гроші Вперед») – хуліганський ансамбль, утворений в 2014 році з рідних і прийомних синів Одеси-мами, запросив одесит
«Комуна Люкс»: Одеса завжди в моді!
Зовсім недавно «Гроші Вперед», одеський музичний кооператив, підкорив серця українців. Музикантам вдалося не просто відродити унікальний дух міської пісні, а й надати нове звучання улюблених мелодій. Як це часто буває, слава і феноменальний успіх розділили групу – соліст Фелікс Шиндер почав соль
Проект з чисто одеським назвою «Комуна Люкс» (Kommuna Lux) набирає обертів! Вже відбулася прем’єра, а в якості презентаційної пісні музиканти подарували фанатам улюблену одеську пісню «Бабуся здорова». І це той випадок, коли зусилля всіх учасників виявилися не марними – модерний сингл з п
– Пане Вікторе, перше питання тобі. Як колектив протримався після відходу Фелікса? Все-таки це був сильний удар, і далеко не всі групи залишаються на плаву після відходу фронтменів.
Віктор Ліходько: Зрозуміло, догляд вокаліста, як ключової ланки, з музичного колективу – це завжди велика складність. І всередині нашого дружного кола обговорювалися дуже різні варіанти розвитку подій.
Найпростіше було закрити 
Для мене самої неприємної була перспектива поховати всі ті плани, які я будував і пов’язував з колективом. Щорічно ми з музикантами обговорювали стратегію на рік вперед, а планів було і на 5, і на 10, і 20 років. Уявіть собі, як було б дивно кинути все після шести років успішного руху.
– А у музикантів
В. Л .: Перш за все ці думки були пов’язані з самим 2020 роком, а не з ситуацією, що склалася. Цей рік залишиться в пам’яті у будь-якого представника музичної сфери – по всій земній кулі. Але одночасно це хороше випробування колективу на міцність. Те, що не смів локдаун, вистояло в суворій переоцінці цінностей і довело, що варто витраченого часу і зусиль.
– Так як же вдалося зберегти той самий командний дух?
В. Л .: Не дивлячись на різношерстність колективу, загальна ідея розвивати одеську культуру і давати друге життя запиленість часом фольклору – самої суті і серця нашого улюбленого міста – завжди тримала нас разом. Ми стільки пережили і об’їздили разом, що стали один одному рідними. Що може бути краще, ніж коли стільки друзів роблять одну справу і ростуть в ньому разом, з кожним днем.
– Баграт, ви людина нова в колективі. Але здається, що ви сто років разом. Це спорідненість душ?
Баграт Цуркан: Ви вірно підмітили, що ми немов сто років разом. З деякими учасниками (Вовою Гітін, Олегом Васяновичем і Охрамович Андрієм) я був знайомий щодо давно. Одеса не найбільше місто для творчого середовища. Погляди і інтереси у нас збігалися і раніше. І ось настав час, коли нас зв’язала спільна діяльність і цілі.
Я дуже пишаюся і радий тому, що став частиною цього професійного колективу – банди творців і однодумців. Спасибо большое, що вони в мене повірили і що мені випала така честь – стати голосом «Комуни Люкс».
– Баграт, признавайтесь, звідки ви і яким вітром виявилися на розі Дерибасівської та Рішельєвської?
Б. Ц .: Виріс я на півночі Південної Пальміри – сюди привели мене роки навчання. І тут я назавжди залишився, в цьому сонячному місті-герої Одесі. Можу вам доповісти, що давно вже займаюся творчою розбоєм, оспівуючи його красу, історію і ні з чим не порівнянний темперамент її жителів. З 2016-му я навіть виграв Гран-Прі на п’ятому вокальному міському конкурсі «Співаю про тебе я, Одеса моя». Завжди думаю, як мені пощастило жити в цьому багатонаціональному і багатогранному місті – в столиці гумору. Спасибі тобі, Одеса-мама!
– Не можу не запитати – складно ставати на місце Фелікса? Які емоції відчуваєте?
Б. Ц .: Я розумів, що уникнути порівнянь не вдасться, як би мені цього не хотілося. Тому я рекомендую сприймати «Комуну Люкс» як уже новий, інший проект, в якому змінився підхід до справи, багато стало можливим і багато пішло за непотрібністю. Звичайно, ось так взяти і почати концертувати по містах з крутої бандою – це як зробити сальто. Але чим більше ми працюємо разом, тим більше я надихати тим, скільки ми можемо досягти.
– Питання музикантам: від останнього виступу «Гроші вперед» до запису нового треку «Комуна Люкс», як жилося?
Сергій Полторак: Жилося так собі.
Андрій Охрамович: Одним словом – весело. Життя вирує і не перестає дивувати і радувати! Я знову тато, і це найбільше щастя для мене. А так, в принципі, звичайне життя музиканта: репетиції, прем’єри, халтури, самопідготовки.
Вова Гітін: Від моменту, коли ми залишилися без вокаліста, і до моменту, коли ми зрозуміли, що «таки в справі» і готові до нових звершень, було кілька періодів. Спочатку хотілося довести всім і в першу чергу самим собі, що ми здатні активно рухатися далі і без Фелікса.
Потім були різного роду сумніви, також деяким хлопцям довелося зайнятися додатковою діяльністю, причому не пов’язаної з музикою. Але врешті-решт, в черговий раз зібравшись всі обговорити, ми зрозуміли, що навіть якщо нам доведеться почати все заново, воно того варто. Що ми хочемо продовжувати грати разом, знову відчувати заряд енергії, який ми відчуваємо на наших концертах, бачити палаючі очі людей, які слухають нас, та й взагалі, продовжувати нести своєю творчістю радість, гумор і все те, що наповнює людей і робить їх щасливішими.
– Наскільки я знаю, практично у всіх учасників колективу є свої проекти, вірно?
Андрій Охрамович: Я завжди кажу, що у мене три роботи: це Академічний ансамбль української музики, пісні і танцю «Чайка», Академічний театр музичної комедії ім. Водяного та одеський музичний кооператив «Комуна Люкс».
Вова Гітін: В даний момент я є диригентом одеського муніципального театру духової музики. З 2010 року граю в оркестрі Андрія Чорного і беру участь у всіх його проектах. Співпрацюю з сучасними композиторами і виступаю з їхніми творами на різних конкурсах і фестивалях. Один з таких фестивалів – Two Days And Two Nights Of New Music, в якому я беру участь ще з 2008р.
Крім цього я виступаю з багатьма співаками, поетами і авторами пісень, такими як Сергій Михайлюк, Едгар Вінницький, Роман Бабак, Надія Боднарук та ін.
Сергій Полторак: А я в даний момент ніде не беру участь, крім як в Kommuna Lux.
– Стиль «Комуни» трохи змінився – ви стали цікавіше і більш продумано. Довго трудилися над цим? Чиї ідеї пішли в хід?
В. Л .: Зараз у нас утворився такий собі креативний штаб, в якому трудяться одночасно чотири людини: Вова Гітін (музичний керівник), гітарист-ідеолог і на все руки інженер – Женя Кучурка, Рита Катерпиллар – автор концепцій, дипломований сценарист і редактор нашої газети (єдина дівчина в банді) і я, що допомагає весь творчий розкид врівноважити і донести, які ідеї працюють на колектив, а які просто прорвуть дірку в бюджеті. Завдяки цьому ми можемо реалізувати, нарешті, занедбані концепції і проявити себе в більш широкому сенсі. Тому у «Комуни» свій власний курс, співзвучний назві, що дав нам природно і органічно, що не може не радувати. І він абсолютно точно відрізняється від того, який він був у «Гроші Вперед».
– Чи планується авторська музика? Ми всі любимо одеський шансон, але все ж цікаво, що може дати сучасна Одеса.
В. Л .: Поки рано говорити про авторську музику, група тільки «зігратися». Але не будемо приховувати, що в надрах репетиційної бази вже ведеться робота над власним продуктом. Тепер колектив не залежить ні від чийого поганого настрою або бажання провести все літо в наметі, а це значить, що у нас розв’язані руки в плані репертуару і стилів.
– Звичайно ж, ми не можемо сказати за всю Одесу, хоча вона вас точно любить, але де ще ви плануєте підкорювати серця?
В. Л .: Ми, як команда, не втратили зв’язків з нашими зарубіжними партнерами – в Європі і за океаном. І так, у нас великі плани. Тому розправимо повні вітрила … і включимо повний хід! Мотор нашої шхуни вже збиває піну і гуркоче все пущі – і далеко не останню роль зіграли наші шанувальники. Їх підтримка і постійний зворотний зв’язок зміцнює нашу віру в себе в ці складні карантинні часи”.
Бажаємо творчих успіхів і побільше турів по містам України. Завдяки такому згуртованому колективу, запальні пісні співатимуть у всьому світі!
Дякуємо організаторам “MagicBox” за організацію прекрасних концертів і за співпрацю з журналістами газети.
Автор статті: Олена Журінова