Ця війна, яка зараз йде в Україні, не звична для порівняння із тими війнами які уже відбувалися, у історії, до цього.
А якщо взяти за основу слова, які, колись, написав Шекспір – «Весь світ – театр, а люди у ньому актори», то можна уявити сцену із безліччю декорацій, де грає багато акторів. На цій сцені йде драма, гинуть герої, їх десь відносять, а на заміну їм виходять інші – і знову гинуть…
І лише головні дійові особи постійно на сцені, живі, на своїх місцях, як і глядачі у залі. Декорації все ті ж, і тільки безліч смертей та страждань, на передньому плані, а все інше, як, у глибині сцени, так і у залі, живе своїм життям.
Ось так, я сьогодні бачу Україну. Газогін який йде через Україну із Росії і постійно постачає газ у Європу, нафтопровід, зерновий коридор щоб африканці, чи хто там щоб не померли із голоду. Щоденно працює аукціон “Prozorro” – допродуючи залишки України. А зараз уже йде мова як запустити аміакопровід “Тольяті – Одеса”.
І все це на одній території, де щоденно гинуть десятки українців і страждають мільйони. На території де постійно обстрілюють мирне населення і інфраструктуру, залишаючи жителів без світла, тепла, води і т.д.
Ви ще десь із історії пам’ятаєте таку війну?
Десь там Росію назвали спонсором тероризму. А хто спонсор Росії?
Якщо ж ми потрібні світові, то чому ж не нажати важіль, та не провернути сцену, щоб змінити декорації і сам сюжет вистави?
І я впевнений, що цей важіль можна провернути дуже легко і все це припинити, якщо кров українців, поставити вище власної жадібності і бізнесу.
І я тут, не розділяю, тих хто ззовні – наживається на життях і стражданнях українців, і на тих хто всередині країни, сприяє цьому, отримуючи своїх “тридцять срібляників”.
Слава ЗСУ!!!