16 січня День пам’яті захисників Донецького аеропорту.

242 дні наші воїни захищали цей маленький клаптик української землі. Це одна з героїчних сторінок нової України, поряд з Савур-Могилою, Луганським аеропортом, рейдом наших воїнів по тилам Луганщини, звільненню Маріуполя. 
Я не знаю, чи справді так стратегічно важливо було утримувати цей аеропорт, але в історії країни, рано чи пізно, обов’язково виник би наріжний камінь, що став би символом боротьби за кожний метр рідної батьківщини. Цим символом став ДАП. Знаєте, я – як донеччанин, пишаюсь, що цим наріжним каменем боротьби за українську землю стала частина Донецька. Це гарантовано свідчить про те, що Україна повернеться в Донецьк переможцем. Бо символи з часом міфологізуються і стають частиною національної свідомості. 
От чому для росіян зробили міф – “Севастополь – город русской славы”? Щоб кожний руський вважав що це їх земля, а ні кримських татар, греків чи українців. Нажаль спрацювало…. 
Оборона Донецького аеропорту вже увійшла в історію України. Фактично це історія, як країна билась з московськими
полчищами на конкретному полі, та обороняла конкретну фортецю. Кіборги, самі того не розуміючі, написали своєю кров’ю саму героїчну сторінку сучасної української історії. Саме оборона ДАПа зупинила просування ворожих військ в західному напрямку. Ось Сергій Лойко в своєму романі “Аеропорт” написав, що захисники ДАПу і самі не знали за що вони там б’ються. Але Бог знав, за що вони там б’ються. Не було б там такого шаленого відчайдушного о243пору в аеропорті, хто зна де б пролягала лінія оборони?

Колись там буде встановимо стелу з надписом: “На цьому рубежі в 2015 році було зупинено наступ російських військ”. А, ну звичайно, “їх же там немає”! Але нам – українцям все одно, ми саме так напишемо. 
Любимо та пам’ятаємо героїв!

Джерело: Said Ismagilov