Україна без корупції – сон чи реальність?

Одного разу один мій колега-іноземець, що проживав деякий час в Україні, після вирішення комунально-побутових питань, сказав такі слова: “Як у Вас надзвичайно довго і нечесно вирішуються справи, що стосуються сфери обслуговування квартири”. Не зрозумівши до кінця, я попросив уточнити, як виявилось, у ЖЕКу йому натякали на хабар для швидкого врегулювання процесу.

В мене в голові промайнула думка, як би він тільки знав про реальні “об’єми” корупції в Україні: суди, прокуратура, міліція (тепер поліція), медицина, освіта та всі інші сфери державних інституцій. Кожна ланка в державі є “прогнившою” та “зашкарубшою до кісток” від корупції, аморальності та безвідповідальності перед своїми громадянами та собою на сам перед. І парадоксально є те, що законодавча база у нас більш ніж достатня.

Закон України “Про засади запобігання та протидії корупції” визначає термін “корупція” як: використання особою, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей; (ст.1) Щоб ще краще зрозуміти поняття корупції наведу роз’яснення поняття “неправомірної вигоди”, яке в тандемі іде з попереднім поняттям, з цього самого закону: неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав; (ст.1)

Як бачимо, українська закондавча база є доволі правильною та актуальною, але, на жаль, мало виконуваною. Саме ігнорування, невиконання та трактування законів “під себе”, на правеликий жаль є ознакою країн “третьго світу”.

Перші сигнали про необхідність змін в державних структурах прийшли разом із незалежністю Ураїни. Проте їхня потуга була настільки мала, що наші законотворці та влада не знала що робити і як діяти на противагу бізнесовим та кримінальним кланам, що помалу купляли їх самих, а згодом самі ставали законотворцями, прем’єрами та президентами. Населення жило в страху та очікуванні кращого життя. Першим переломним моментом була “Помаренчева революція” у 2004 році – шкода, але кардинальних змін не відбулося. Наступаючи на ті самі “граблі”, електорат України знову впустив у владу бандюків та корупціонерів і як наслідок, другий переломний момент у розвитку демократичної України Революція гідності. Чи знову ті самі “болючі граблі” ми обрали покаже час. Міняючи закони, приймаючи зміни до Конституції України, показуючи благі наміри для українського народу, теперішня влада ніяк не хоче розуміти, що наявність корупції не тільки залежить від прийняття нових законів, а хоча б виконання тих, які є.

Протягом останніх двох років є рекордним створення антикорупційних інституцій:

Національне антикорупційне бюро (НАБУ) – державний правоохоронний орган, основне завдання якого – попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, вчинених вищими посадовими особами.

Антикорупційна прокуратура — самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури України, який створюється спеціально для допомоги та нагляду за розслідуваннями детективами новоствореного Антикорупційного бюро.

Національна агенція з питань запобігання корупції (НАЗК) – центральний орган виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізацію державної антикорупційної політики. Воно є відповідальним перед Верховною Радою України і підзвітним Кабінету Міністрів України. Ці органи взаємодіють між собою, однак мають різні функції та завдання.

Існуючі інституції: Прокуратура України, Національна поліція України, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, Служба Безпеки України. На мою думку, значна кількість таких інституцій розпорошує відповідальність над поставленими завданнями та робить складним той чи інший механізм дії.

Також поряд з “державними борцями” з корупцією існує і безліч різних “проти” та “анти” громадських організацій, в яких може відчуватися прихований та незамислуватий політичний присмак. Але тим не менше, як бачимо, інстументарій для боротьби в нас тепер “ого-го” немаленький: майбутні реформовані та теперішні створені органи повинні давати результат. Насамперед, потрібно розуміти владі і нам всім, що запорукою реальних змін та боротьби є виконання в малому, а не декларування у великому. Тому, відповідаючи на поставлене запитання “… без корупції – сон чи реальність” покаже час…

P.S. І на останок, для довідки: “… У 2014 році в Індексі сприйняття корупції міжнародної організації Transparency international Україна зайняла 142-ге місце зі 172 країн …. Міжнародна аудиторська компанія “Ernst and Young” у 2012 році поставила Україну у трійку найбільш корумпованих країн світу поряд з Колумбією та Бразилією. Дипломатична служба Сполучених Штатів Америки описувала Україну часів президенства Леоніда Кучми та Віктора Ющенка як клептократію …” – так охарактеризовує “стан справ” в Україні веб-ресурс Вікіпедія. Виходячи з цього потрібно поставити просте, але водночас чітке запитання: “Чи будуть ефективні реформи, які так декларує теперішня влада: ремонт та будівництво доріг, медицини, освіти, а також реформи у сфері соціального характеру, коли не вирішена головна проблема – корупція ?” Мабуть, політикам-депутатам, політикам-президентам, політикам-прем’єрам та іншим урядовим можновладцям, вигідно спекулювати на темах “горе” реформ, які, на жаль, будуть неефективні та малорезультативні, доки існує Вона – КОРУПЦІЯ.