Ярослав Багрій: Чому душа і тіло мають нерозривний зв’язок у психологічній реабілітації?

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна 10-та людина у Світі пережила психологічну кризу, а кожна 5-та мала чи має порушення настрою або депресивний стан. Часто проявом депресії є те, що особа втрачає потребу робити звичні щоденні справи – чистити зуби, їсти – елементарно дбати про себе. Це ще раз підтверджує – психологічний і фізичний стани тісно пов’язані. Тому під час реабілітації не можна виключати жоден з елементів життя людини – лікувати тіло, забувши про душу, і лікувати душу, не приділяючи уваги тілу.

Всі ми знаємо: у світі є багато програм та центрів, що пропонують відновлення після ДТП, реабілітацію серцево-судинних катастроф (інфаркт, інсульт), але мало хто говорить, що під час психічної травми у людини безповоротно змінюється мислення, свідомість, особистість. Це також може призвести до фізичного болю, тілесних недуг і навіть до втрати здатності пересуватися. Те саме стосується психосоматичних розладів, коли, переживаючи душевний конфлікт, у людини болить тіло, причина ж цього криється в душі.

Сучасному суспільству з його шаленим ритмом просто необхідні заклади санаторного типу, де б професіонали комплексно підходили до лікування пацієнтів із психічними розладами, – залучали психотерапевтів, фізіотерапевтів, проводили сеанси релаксації, аромо- і фітотерапії, масажу, включали до терапії відвідування сауни, фізичні навантаження; не забували про духовність, адже під час стресу людина втрачає віру в Бога, свої сили, щасливе майбутнє; займалися дозвіллям і заохочували творчий розвиток своїх пацієнтів, бо ніщо так не стимулює повернутися до життя, як розуміння того, що ти, твої думки й ідеї цінуються іншими, а поряд є люди зі схожими проблемами, досвідом і переживаннями.

Добре, якщо такі центри знаходяться не у великих містах, а на лоні природі – серед лісу, озер та тварин. Від істини не втечеш – людина є частиною природи, й повернення до витоків, нехай навіть на короткий час (до речі, ефективним вважається перебування у такій терапевтичній спільноті не менше, ніж 21 день), благотворно впливає на фізичний та психічний стан, має психопрофілактичну дію.
Щоб вийти із кризового стану, людині в жодному разі не допоможе пігулка – вона діятиме симптоматично, лише на певний час прибравши наслідки, але не причину. Щоб заново відчути радість від життя, ми, по суті, потребуємо простих речей: навчитися довіряти собі, не боятися відкриватися та взаємодіяти з іншими, отримувати позитивні емоції, відчувати радість від допомоги іншим. Це все укріплює стресостійкість та відновлює душевний комфорт.

Але важливо розуміти, що під час переживання і після психічних травм людині потрібен співрозмовник, який допоможе подивитися на проблему з різних боків. Це має бути той, хто не стане оцінювати, вішати ярлики й давати рекомендації. Якими б чуйними та близькими не були родичі й друзі, вони не зможуть поставитися до нас неупереджено, бо являють собою частину нашої психологічної оболонки. Або ж ми не зможемо бути з ними максимально чесними, що призведе до загострення ситуації, – ще сильніших докорів сумління й совісті.

Наприклад, жінка, яка зробила аборт, не може поділитися своїми душевними переживаннями у церкві, бо у відповідь отримає осуд, із родичами – бо оцінка її дій зі сторони близької людини є неминучою.
В такій ситуацій на допомогу приходять професійні психотерапевти, які повністю приймають розповідь свого пацієнта, співпереживають, розуміють і підтримують. Іноді навіть мовчання має зцілювальний ефект.

У більшості країн світу, й Україні зокрема, професійна психіатрія і психологічна допомога знаходиться на вкрай низькому рівні – альтернативою є всесвітньо відомі швейцарські реабілітаційні центри і пансіонати. Можна стверджувати, що вже гостро повстала необхідність створення і розвитку таких санаторно-лікувальних закладів у Східній Європі.

Кожному з нас варто замислитися над питанням: «Що я можу зробити для себе зараз?», адже живемо ми тут і тепер. Історія – це не архітектурні споруди або витвори мистецтва, це люди, які їх створили. Вони мали свої почуття, переконання та плани. А хто не хоче, щоб його власна історія була наповнена дружбою, любов’ю та гармонією?

Ярослав Багрій
професор клінічної псхології та психотерапії, идоктор наук