Як полякам отримати компенсацію за майно, залишене в Україні?

Одним із важливих законів, що перебуває в контексті польсько-українських відносин, є Закон від 8 липня 2005 року «Про здійснення права на відшкодування нерухомості, залишеної за межами нинішніх кордонів Республіки Польща». Це ще один закон, який регулює питання втраченої власності, зумовлені територіальними змінами після Другої світової війни.

Історична довідка

Пов’язані з війною масштабні зміни кордонів Польщі та країн регіону означали, що довоєнні польські громадяни опинилися на території окремих республік Радянського Союзу (України, Білорусії та Литви). Особам польської та єврейської національностей, що перебували в нових межах сусідніх країн, гарантували можливість переїхати до Польщі на основі республіканських договорів – так званих актів міжнародного права, які регулювали відносини між новим комуністичним урядом Польщі та країнами, що входили до складу Радянського Союзу, і самим Союзом. Аналогічне правило було застосоване до населення інших країн, дозволяючи виїзд із Польщі до України, Білорусії, Литви та Росії, однак масштаб цієї міграції був незрівнянно менший.

Ці положення були особливо важливі для Польщі ще й з тієї причини, що на Повернутих Територіях, де раніше проживало польське й німецьке населення, в результаті евакуації німців залишилося багато покинутих невикористаних господарств, будівель та інша нерухомість. Тому перед новим урядом постала нагальна необхідність їх використання.

Договори, що стосувалися України:

– угода від 9 вересня 1944 року, укладена між Польським комітетом національного визволення та урядом Української Соціалістичної Республіки Рад, про евакуацію польських громадян з території СРСР і українського населення з території Польщі;

– угода від 6 липня 1945 року між Тимчасовим урядом національної єдності Польської Республіки й урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про право на зміну радянського громадянства особами польської та єврейської національності, що проживали у СРСР, і про їх евакуацію до Польщі, а також про право на зміну польського громадянства особами російської, української, білоруської, румунської й литовської національностей, які проживали на території Польщі, та їх евакуацію до СРСР».

Хід так званої репатріації

Республіканські угоди давали змогу поселитися в нових межах країн передусім за принципом національної приналежності. За іронією долі, міжнародний комунізм приділяв велику увагу виконанню цього принципу. Щоб заохотити до участі в «евакуації» або «репатріації», переселенцям давали гарантії забезпечення прийнятних умов для життя, зокрема гарантували право на нерухомість. Комуністична влада розуміла, що перспектива залишити сімейні ферми й будинки стала б найбільшою перешкодою для планованої акції переселення.

Переселення здійснювалося на добровільній основі, але радянська пропаганда абсолютно чітко акцентувала, що використання цієї можливості вона вважає доцільною. Важливим чинником, що змушував покинути свої домівки, був також страх перед колективізацією й пам’ять про переслідування польського населення після радянського вторгнення в 1939 році. Також мав значення фактор етнічних конфліктів у тому регіоні.

Комбіновані польсько-радянські комітети доволі скрупульозно оцінювали стан залишеної нерухомості й видавали довідки про її площу й основні характеристики. Радянський уряд попередив, однак, що евакуація передбачає «соціальну справедливість» – був визначений ліміт площі будинків і ферм, які могли бути включені в довідку.

Ці довідки мали бути підставою для отримання компенсації після виїзду на територію іншої країни. Дозволялося також взяти з собою рухоме майно, зокрема тварин і гроші, хоча в багатьох випадках цьому перешкоджали. Важливо, що транспортуванням рухомого майна сім’ї займалися самостійно, хоча держава, яка приймала переселенців, повинна була забезпечити їм відповідний майновий еквівалент. Це означає, що в сфері нерухомості республіканські угоди передбачали так звану індемнізацію, тобто прийняття (на себе) претензій своїх громадян щодо іншої держави.

Однак на практиці ситуація виявилася більш складною. Не всім дали змогу евакуюватися до своєї країни. У багатьох місцевостях людям, котрі декларували свою польську національність, місцева радянська влада, побоюючись значного відтоку населення, відмовляла у визнанні їхнього походження. Своєю чергою, у ситуації з українцями це було пов’язане з операцією «Вісла». Крім того, комуністичні держави не надавали особливого значення своїм фінансовим зобов’язанням. Через гігантський масштаб міграції (переїхало в той час загалом більше мільйона поляків) частина осіб не отримала у Польщі жодної нерухомості. Більшість людей отримали менші асигнування, ніж було зазначено в довідках, які, як ішлося вище, не завжди адекватно відображали розмір залишених маєтків. На противагу цьому, комуністична держава піклувалася про виділення сільськогосподарського майна особам, які до війни були безземельними.

З огляду на заплановану в Польщі колективізацію, розподілнерухомості закінчили невдовзі після війни. Проблема невиконаних обіцянок на підставі республіканських угод актуалізувалася під кінець 50-х років XX століття, коли польське населення, якому не дали змоги переїхати до Польщі, отримало ще одну нагоду. Наступного разу проблема виникла після падіння комунізму. Тоді про своє право могли нагадати ті, хто під час акції переселення не міг взяти в ній участі, тобто особи, котрі боролися на Заході або примусово залишалися на території СРСР.

Правила одержання компенсації

Компенсацію за втрачену польськими громадянами нерухомість виплачує польська держава. Передумовою для підтвердження права на компенсацію є залишення майна за межами нинішніх кордонів держави, але в межах довоєнної Польщі. Необхідною умовою більше не є участь у так званій «репатріації» одразу після війни, але треба підтвердити, що майно було залишене в інших обставинах, пов’язаних з війною (наприклад, еміграція безпосередньо після вересня 1939 року в напрямку Західної Європи, втеча від етнічних чисток після 1942 року або примусове вивезення до Радянського Союзу).

Через великий масштаб проблеми й обмежені можливості бюджету відшкодування фіксується на рівні 20% від вартості залишеного майна. Його вартість встановлюється державними оцінювачами з нерухомості.

солісітор Міхал Лельонек

Гладиш & Жераньскі

Юридична фірма ПТ

Джерело: http://www.polukr.net/uk/blog/2016/01/kompensacija/#prettyPhoto